АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Анотація

Мета статті полягає у визначенні більш дієвих напрямів антимонопольно-конкурентної політики для забезпечення економічного розвитку. Методика дослідження. В процесі дослідження використані метод аналізу і синтезу та метод аналогій при: обґрунтуванні сутності поняття „економічний розвиток”; здійсненні характеристики конкуренції та антимонопольно-конкурентної політики в межах неокласичного, інституційного та неоавстрійського підходів; доведенні необхідності використання гнучкого підходу при обґрунтуванні заходів антимонопольно-конкурентної політики та збалансуванні заходів антимонопольно-конкурентної політики. Результати дослідження. Розкрито змістовну суть поняття „економічний розвиток” на основі використання підходу Й. Шумпетера, який серед властивостей розвитку виділяв “відсутність детермінованості” та “стрибкоподібну природу”. Виявлено, що на сучасному етапі поняття “розвиток” ототожнюється з інноваційним розвитком, факторами досягнення якого є конкуренція та антимонопольно-конкурентна політика. В статті розглянуто відправні позиції характеристики конкуренції та антимонопольно-конкурентної політики в межах неокласичного, інституційного та неоавстрійського підходів. Встановлено, що при трактуванні конкуренції в неокласичному підході [Вальрас Л., 2000; Кларк Д., 1907; Маршалл А., 1993] особливий акцент робиться на її умовах та результатах з виділенням двох форм конкуренції – сингулярної та дескриптивної. За інституційним підходом [Капелюшніков Р. І.; Норт Д., 2000; Уильямсон О.; Шастітко А. Є.] проблема конкуренції розглядається у взаємозв’язку з проблемами зовнішніх ефектів та специфікованості прав власності. За неоавстрійською концепцією [Арментано Д. Т., 2005; Баудре Д., 1993; Ди Лоренцо Т., 1990] конкуренція розглядається з позиції процесного підходу, характеризується як каталітична конкуренція і виражається в прагненні господарюючих суб’єктів зайняти більш сприятливе положення в системі суспільного поділу праці. Визначено, що за неокласичним підходом наявність провалів ринку, одним з яких є формування монополій, є однією з основних підстав здійснення антимонопольно-конкурентної політики. В інституційній теорії здійснення даної політики аргументується через правове регулювання проблем зовнішніх ефектів та специфікацію прав власності. Встановлено, що відповідно до зазначеного, корисним є використання трирівневої схеми О. Уильямсона „індивід - інституціональні угоди - інституційне середовище”. За неоавстрійським підходом сучасна антимонопольна політика ґрунтується на невірному розумінні природи конкуренції або на діях держави, що призводять до викривлення умов конкуренції. Представники даного підходу оцінюють цю політику як непотрібну для виправлення ринкових вад і упевнені у тому, що впровадження механізмів захисту конкуренції державою призводить до обмеження конкуренції. Наукова новизна. Доведена необхідність використання гнучкого підходу при обґрунтуванні заходів антимонопольно-конкурентної політики. Серед таких заходів відзначаються: «правило зваженого підходу» та “заборона як така”. Суть “заборони як такої” в антимонопольному законодавстві полягає в достатності визнання відповідності укладених угод або діяльності тим позиціям, на які накладається заборона у законодавстві. В свою чергу, при запровадженні “правила зваженого підходу” допускається обмеження конкуренції за умови виграшу споживачів та отримання позитивного сумарного ефекту від гнучкого застосування обмежень. Зроблено висновок, що збалансування заходів антимонопольно-конкурентної політики сприятиме підвищенню рівня суспільного добробуту та розвитку держави. Перспективи подальших досліджень полягають в уточненні інструментарію антимонопольно-конкурентної політики щодо виконання функцій забезпечення розвитку. Практична значущість статті полягає у можливості використання пропозицій при формуванні заходів антимонопольно-конкурентної політики в галузях економіки України.