ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНИХ РИЗИКІВ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ: ІМПЛІКАЦІЇ ДЛЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ

Анотація

Управління ризиками в інвестиційній діяльності банків набуває особливої актуальності в умовах зростаючої нестабільності фінансового ринку. Традиційні підходи до аналізу ризиків демонструють обмежену ефективність через ізольоване розглядання окремих ризиків без урахування їхньої взаємодії. Це ускладнює формування адекватних стратегій ризик-менеджменту та знижує ефективність банківських інвестицій. Особливої уваги потребує феномен ризикової суперпозиції, який описує сукупний вплив взаємопов’язаних ризиків на функціонування банківських установ. Дослідження спрямоване на теоретичне обґрунтування та прикладне вдосконалення підходів до управління ризиками інвестиційної діяльності банків. Метою є перехід від фрагментарного до системного підходу, що враховує взаємозв’язки між ризиками, зокрема трансформаційним, кредитним, процентним та ризиком дефолту, а також їхній вплив на фінансову результативність. Серед завдань – розробка класифікації ризиків, визначення критичних детермінант, побудова кількісної моделі оцінки ефективності та формулювання практичних рекомендацій. Встановлено, що трансформаційний ризик, як наслідок невідповідності строковості активів і пасивів, є ключовим чинником формування процентного ризику. Структура ресурсної бази банку, виявляється, відіграє критичну роль у забезпеченні ефективного управління ризиками. Доведено, що ефективність інвестиційної діяльності зумовлена не лише прибутковістю активів, а й здатністю банку підтримувати оптимальний баланс між ризиком, дохідністю та стратегічною гнучкістю. Емпіричні дані свідчать про наявність прямого зв’язку між рівнем ризику дефолту та ефективністю інвестицій: за умов зростання ризику без відповідної компенсації доходом відбувається погіршення фінансових результатів. Моделювання з використанням параметрів волатильності, левериджу та «часу до дефолту» дозволяє виявити критичні точки у динаміці ризиків і запровадити превентивні антикризові заходи. Індикатор очікуваної втрати доцільно застосовувати як механізм раннього попередження для регуляторного втручання. Дослідження також підтверджує релевантність гіпотез «поганого менеджменту», «поганої вдачі» та «зворотного впливу ефективності», які демонструють прямий зв’язок між якістю управлінських рішень та фінансовою стійкістю банку. Таким чином, підвищення якості ризик-менеджменту не лише забезпечує прибутковість, а й формує основу довгострокової стабільності банківської системи.